КАМП починає серію публікацій щодо механізму збору роялті в Європі. Для «дебютної публікації» вибрали батьківщину Каннського фестивалю. Отже, у Франції за відеоконтент окремо платять: громадяни, компанії, канали та провайдери.
ГРОМАДЯНИ. У Франції існує «податок на телевізор». Точніше «громадський внесок». Якщо у вас вдома є ТВ, ви маєте заплатити 138 євро (одноразовий щорічний платіж). Мешканці заморських департаментів Франції (Гваделупа, Мартиніка і т.і.) платять 88 євро. Від податку звільняються пенсіонери, яким понад 82 роки, інваліди та безробітні. Якщо у вас у квартирі два телевізори (або один на дачі, інший — вдома), сума податку не збільшується. Водночас якщо ви приховали від уряду наявність ТВ, то вам випишуть штраф в 150 євро. Інспектори не ходять по домівках, вони виявляють «порушників» шляхом перехресної перевірки. Тобто зіставляють бази даних провайдерів із податковими деклараціями (в яких людина вказує наявність або відсутність ТВ). На випадок хитрощів на кшталт: «це не мій телевізор, він тут просто стоїть» законодавці окремо дали пояснення: неважливо, чи належить телевізор особисто вам чи ні, сам факт наявності телебачення в вашій оселі робить платіж обов’язковим». За замовчуванням податкова адміністрація вважає, що у вас є телевізор (за даними Вищої аудіовізуальної ради, це стосується 92,5% французьких родин на кінець 2019 року).
КОМПАНІЇ. Всі приватні компанії також зобов’язані зробити свій «громадський внесок». Згідно із законом: перші два телевізори обкладаються податком повною мірою. Починаючи з 3-го пристрою і до 30-го застосовується знижка в 30%; а з 31 пристрою передбачена знижка на 35%. Тобто міні готель на 10 номерів заплатить в рік 1032 євро. Від податку звільняються лікарні й освітні установи (всіх форм власності).
За даними Сенату, «загальна сума громадського вкладу досягла 3,8 мільярда євро у 2020 році». Ці гроші не розподіляють серед авторів та виконавців. За рахунок податку фінансують суспільне телебачення і радіо Франції. В Україні, як відомо, такого податку немає. На утримання «Суспільного» у 2020 році з бюджету виділили 387 млн євро.
ТЕЛЕКАНАЛИ
Канали зобов’язані отримати ліцензію на використання контенту. Тарифи діють незалежно від того, яку технологію використовує канал (TNT, кабельне, супутникове, ADSL). Роялті становить:
▪ 5% від суми субсидій (у разі суспільних каналів) або 5% від суми рекламних надходжень (у разі приватних каналів)
▪ 1,25% від суми гонорару, який канал отримує з дистриб’юторів.
Щорічна компенсація не може бути менше гарантованого мінімуму, встановленого на рівні:
▪ 13 000 євро без податку на лінійні трансляції каналу
▪ 1500 євро без податку на розмежовані трансляції каналу;
Відео за запитом за індивідуальною ціною, яку оплачує споживач:
— 1,75% від ціни без податків;
Всі отримані гроші розподіляються між французькими та іноземними авторами контенту, виконавцями, лейблами тощо.
В Україні до 2018 канали мали сплачувати 2% доходів на користь ОКУ. Після реформи авторського права можуть бути узгодженні нові тарифи.
ПРОВАЙДЕРИ
У Франції провайдери, так само як і телеканали зобов’язані отримати єдину ліцензію (містить каталоги чотирьох організацій, які управляють правами на відеоконтент). Вартість ліцензії:
— 1,33% від виручки провайдера. Виручка – загальна сума, яку провайдер отримає від абонентів як плату за підписку. З цих грошей віднімаються конкретні витрати, пов’язані з управлінням (належним чином обґрунтовані). Максимальна сума витрат провайдера на управління – 21%.
— розрахована таким чином винагорода супроводжується гарантованим мінімумом в 6 євро без урахування податків (щомісяця за кожного абонента).
В Україні застосовується фіксований тариф. У 2020 році — це 0,40 копійок (0,01 євро) за абонента, у 2021 році – 0,90 копійок (0,03 євро) за абонента.
P.S. Більш докладно про правила збору і розмір тарифів читайте в офіційному документі SACD https://www.sacd.fr/sites/default/files/conditions_generales_exploitation_av.pdf?_x_tr_sl=fr&_x_tr_tl=ru&_x_tr_hl=ru&_x_tr_pto=nui,sc.
